Banner Top
Log in

Україну змусять збудувати нові сучасні СІЗО та колонії

Впродовж останніх років спостерігається позитивна динаміка щодо лікування хворих на ВІЛ/СНІД, туберкульоз загалом по Україні.

А в закладах тимчасового утримання та відбування покарань ситуація ще краща, оскільки хворі перебувають під постійним контролем. Їм не треба йти до лікаря, самостійно слідкувати за прийомом ліків. Вони отримують медикаменти від наших працівників. Лише за рахунок локальності утримання хворих динаміка щодо їхнього лікування по системі краща, ніж загалом по країні.

"Якби не міжнародні партнери, ситуація з лікуванням засуджених була би жахливою"

Із початком реформи пенітенціарної системи – наприкінці 2016 року – посаду заступника міністра юстиції, що курує цей напрямок, зайняв Денис Чернишов. У минулому – економіст та банківський працівник. Зізнається, на початку роботи навіть плутав Мін’юст з Мінфіном. З міністром Павлом Петренком, який запросив його на цю посаду знайомий з 2000 року, хоча, каже, тісного спілкування між ними не було. Тому був здивований, отримавши пропозицію. Сприйняв її як «соціальний ліфт».

Сама ж реформа просувається семимильними кроками. Основні перешкоди – недостатнє фінансування і відсутність законодавчої бази. Для вирішення першої проблеми Чернишов активно комунікує з міжнародними донорами. До прикладу, Міжнародний Червоний Хрест виділив минулого року близько $200 тис, цього – майже $500 тис. За ці кошти в СІЗО облаштовують аптеки, ремонтують лазні.

Щодо змін до законодавства для реформування пенітенціарної системи, то з листопада минулого року міністерство та профільний комітет напрацював загалом чотири проекти законів, аби перетворити систему покарань на систему реабілітації ув’язнених. Щоправда, деякі з проектів законів не ухвалені навіть у першому читанні.

У виданні LB.ua поспілкувався з Денисом Чернишовим про умови утримання ув’язнених, оптимізацію колоній, збитки від окупації Криму та інвестора, який зголосився збудувати нове СІЗО у Львові.

Фото: Макс Требухов

Денис Чернишов. Фото: Макс Требухов

 

«З-поміж майже 57 тисяч ув’язнених в Україні лише 1561 – довічно засуджені. Решта – рано чи пізно вийде на свободу»

Наприкінці 2016 року пенітенціарна служба була ліквідована, а її функції покладені на Мін’юст. Приблизно в той же час ви стали заступником міністра юстиції і очолили цей напрямок. На якому етапі реформа перебуває сьогодні?

Справді наприкінці 2016 року був оголошений початок реформування пенітенціарної системи. На необхідність змінити умови утримання, харчування, надання медичної допомоги затриманим, ув’язненим вказувала, в тому числі, кількість рішень Європейського суду з прав людини.

Розпочинаючи реформу, перш за все, потрібно правильно поставити діагноз чинній системі. Цей процес зайняв близько півроку. Ми визначили основні проблеми (стан будівель, умови утримання, харчування, кадрове наповнення тощо) і способи їх вирішення. На початку реформи констатували одне: ступінь захворювання «організму» – різна, але він однозначно потребує лікування.

Ми розробили і затвердили паспорт реформи, в якому по кожному з блоків визначили 62 макро- і 266 мікрозавдань.

Ключовим для впровадження реформи є законопроект «Про пенітенціарну систему» (зареєстрований в парламенті в листопаді минулого року – LB.ua). Він закладає фундаментальні зміни, оскільки досі в Україні існувала система покарань, а не пенітенціарна система, покликана на те, щоб особа визнала свою вину за вчинення злочину і розкаялась.

Законопроект змінює місію пенітенціарної системи. Так, завданням держави є ізоляція небезпечних злочинців. Разом з тим, потрібно дбати про їх реабілітацію, ресоціалізацію. З-поміж майже 57 тисяч ув’язнених в Україні лише 1561 – довічно засуджені. Решта – рано чи пізно вийде на свободу. Тому потрібно навчити їх надалі не вступати в конфлікт з суспільством, уникати повторного вчинення злочину.

Також у проекті закону передбачено можливість суду замінити довічне покарання на 15 років позбавлення волі. Це стосується ув’язнених, котрі відбули не менше 10 років позбавлення волі, не мають ризику вчинення повторного правопорушення та склали особистий плат реінтеграції в суспільство. Крім цього, працюючим засудженим резервуватимуть не менше 10% коштів і перераховуватимуть на його рахунок після звільнення.

У законопроекті змінені і критерії підбору працівників пенітенціарної системи. Це вже повинен бути не охоронець для злочинців, а в тому числі психолог, який більше спілкуватиметься з тими, хто утримується за гратами, допомагатиме їм, даватиме поради.

У березні цього року у Верховній Раді зареєстрований ще один законопроект - «Про дисциплінарний статут пенітенціарної системи». Ці два проекти законів – невід’ємні, їх потрібно ухвалювати в один час.

Законопроект про пенітенціарну систему був зареєстрований в парламенті ще в листопаді минулого року. Чому досі ці законопроекти не розглянуті? Де камінь спотикання? Очевидно, підтримка «Народного фронту» вам забезпечена, зважаючи на приналежність міністра Петренка до цієї політсили.

Тривалий час ми проводили консультації з депутатами для реєстрації цих законопроектів. Сьогодні ведемо перемовини з депутатами і керівництвом Верховної Ради, щоб поставити їх на голосування.

Ми брали участь також в доопрацюванні проекту закону про внесення змін до Кримінального процесуального кодексу (щодо забезпечення окремим категоріям засуджених права на правосудний вирок). Він передбачає можливість подачі правозахисниками скарги на вирок у справах про тяжкі та особливо тяжкі злочини, в яких обвинувачення ґрунтувалося виключно на зізнаннях, отриманих внаслідок катувань. Законопроект ухвалений у першому читанні (у листопаді 2015 року – LB.ua). Очікуємо прийняття в цілому.

Завершуємо також роботу над законопроектом щодо осіб, котрі перебували за гратами на окупованій території України, а згодом в різний спосіб вийшли на волю та хочуть відбути решту терміну покарання в підконтрольних регіонах.

До прикладу, під час обстрілу Чорнухинської виправної колонії Луганської області звідти втекло 23 засуджених.

І ці люди розгулюють зараз вулицями?

Не розгулюють, вони відбувають покарання, але правовий статус їх наразі не визначений.

Скільки СІЗО та колоній залишилось на непідконтрольній території Донбасу та Криму? І скільки там перебуває затриманих, ув’язнених?

На підконтрольній території України перебуває 148 закладів пенітенціарної служби, 29 – на окупованій території Донбасу, ще п’ять – у Криму.

Станом на 1 листопада 2014 року у цих установах утримувалось: у Криму – 3295 осіб, у Донецькій області – 9511, у Луганській – 6426 осіб. З кінця березня 2014 року ми втратили зв’язок з працівниками пенітенціарних установ на непідконтрольних територіях.

Впродовж цього часу було здійснено десять передач засуджених з Донецької області і одна – з Криму. Загалом на підкотрольну територію переміщено 198 осіб.

До речі, ініціатива відбувати покарання на українській території виходить від самих в’язнів чи їхніх представників. Ми лише залагоджуємо технічні питання.

З початку подій на Донбасі ми евакуювали 170 засуджених жінок із Червонопартизанської виправної колонії Луганської області та 21 засудженого із Єнакієвської виправної колонії.

Які збитки понесла пенітенціарна система у звязку з окупацією Криму і Донбасу?

У Криму, зокрема, перебуває 139 об’єктів нерухомого майна, вартість яких становить близько 21 млн 900 тис грн та земельні ділянки площею 29,5 га (22 млн 900 тис грн.). До закладів охорони здоров’я управління Державної пенітенціарної служби в Криму до окупації було розподілено нове медичне обладнання на суму 738 тис грн.

Крім того, на материкову частину України не повернене озброєння та боєприпаси з установ виконання покарань та слідчого ізолятора Криму. Зокрема, 169 пістолетів, 176 одиниць автоматичної зброї, майже 46 тис боєприпасів до них тощо.

Повернемось таки до законопроектів щодо пенітенціарної системи. Чому вони й досі не ухвалені, більшість навіть у першому читанні?

Повторюся, сьогодні тривають перемовини керівника профільного комітету парламенту (з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності – LB.ua) Андрія Кожем’якіна та голови підкомітету з питань реформування пенітенціарної системи, діяльності органів виконання покарань та пробації Юрія Мірошниченка зі спікером Андрієм Парубієм, щоб винести ці законопроекти на розгляд в один сесійний день, коли є вірогідність зібрати більшість депутатів для їх ухвалення. Не таємниця, що це може бути лише у вівторок або четвер пленарного тижня.

Ви очікуєте розгляд цих законопроектів до 13 липня – останнього пленарного дня депутатів перед літніми канікулами?

Так. Маємо намір хоча би винести окремі з проектів законів на перше читання, щоб влітку доопрацювати їх, а восени Верховна Рада прийняла рішення в цілому.

Окремі правозахисники вважають, що реформа пенітенціарної системи реалізувалася лише щодо ліквідації пенітенціарної служби і формування міжрегіональних управлінь. В установах виконання покарань ситуація не змінилась.

Наведу один конкретний приклад. Цього року, не очікуючи коштів від Мінфіну, ми почали ремонт одного з корпусів Лук’янівського СІЗО, що був законсервований. Я звертався до правозахисників, громадських об’єднань в сфері захисту прав ув’язнених, мовляв, ми будемо раді будь-якій допомозі. Ніхто не зголосився. Вочевидь, вони здатні лише вимагати.

Але я ж не Старик Хотабич: вирвав волосок, і все враз змінилося… Навіть за наявності 100% фінансування змін одразу не буде.

Для завершення ремонту цього корпусу використовую, в тому числі, особисті контакти. Телефонував своїм колишнім банківським клієнтам, котрі займаються будівництвом. Просив матеріали. Готовий використати навіть ті, що мають певні дефекти, але які придатні для використання під час ремонту СІЗО.

На скільки людей розрахований цей корпус?

На сотню. Ми плануємо частину людей з так званої «Катьки» відселяти в цей корпус після завершення ремонту, а в той час робити ремонт у звільнених камерах. Звичайно, все залежатиме від фінансування.

За рахунок яких коштів ви робите ремонт цього корпусу?

Лише за рахунок коштів, котрі виділені нам із річного бюджету. Інколи перерозподіляємо зі спецфонду, який наповнюють підприємства пенітенціарної системи. З бюджету жодної додаткової копійчини не отримали.

У Німеччині на кожного засудженого припадає 2-3 працівника. А в Україні?

У пенітенціарній системі сьогодні працює 27 тис. 808 осіб. Кількість засуджених – 56 тис. 680 людей. При необхідній кількості – 33% від кількості засуджених.

Часом в контексті оновлення кадрів в системі звучать ідеї всіх вигнати і набрати нових. За аналогією з судовою системою. А де взяти нові кадри? Я не бачу черг тих, хто хотів би працювати в таких складних умовах за низьку зарплату.

Більш того, підготовка нових кадрів потребує часу. Навчання одного офіцера в Академії Державної пенітенціарної служби в Чернігові триває чотири роки. Після цього ще два-три роки потрібно, щоб він набрався досвіду. Тож, по суті, нового працівника з іншими підходами в роботі можна отримати через сім років.

Яку зарплату отримують працівники пенітенціарної системи?

Близько шести-семи тисяч гривень. Отримують ще виплати за вислугу років, премії.

Одним із важливих завдань було підвищення зарплати працівникам пенітенціарної системи. Оскільки в регіонах почався серйозний відтік кадрів. До прикладу, в Одесі була ситуація, коли чимала кількість працівників колонії звільнилася. Згодом, на щастя, значну частину вдалося повернути.

Ми ставимо собі за мету прирівняти зарплати працівників пенітенціарної системи до поліції. Я проводжу аналогію наступним чином: яка ймовірність, що працівник поліції, патрулюючи вулиці, зустріне злочинця? Цей показник, очевидно, залежить від різних факторів: періоду доби, місцевості, пори року тощо. Натомість у пенітенціарія 100% вірогідність, що, прийшовши на роботу, він зустрінеться зі злочинцем.

Коли я прийшов в міністерство, зарплата пенітенціаріїв була в чотири рази нижча, ніж в працівника поліції. Зрозуміло, що найкращі кадри не будуть вимагати, просити більшу оплату праці. Вони роблять свій вибір заявою про звільнення.

Який відтік кадрів відбувся?

Такої статистики немає, але можу констатувати, що найкращі працівники системи вже пішли. Хтось – в Нацгвардію, хтось – в Нацполіцію чи Збройні Сили.

Запровадження системи пробації (система покарань, не пов’язаних з позбавленням волі, –LB.ua)– той позитивний результат реформи, яким постійно хвалиться і міністр, і ви. По суті, це альтернатива відбування покарання наразі лише для неповнолітніх. Міністерство відкрило кілька центрів ювенальної пробації, в яких якраз працюють з неповнолітніми правопорушниками. Планується робота також із повнолітніми.

Закон «Про пробацію» був ухвалений ще в 2015 році, але повноцінно почав застосовуватися лише минулого року.

Система пробації сьогодні почала функціонувати майже на повну потужність. Функціонує 12 центрів пробації та відкрито чотири модельні центри пробації для дорослих (у Полтаві, Кропивницькому, Луцьку та Черкасах), на базі яких пілотуються нові проекти пробаційних програм.

Станом на 1 травня цього року на обліку в органах пробації перебувало понад 60 тис 57 осіб, 1016 з яких – неповнолітні засуджені до покарання, не пов’язаних з позбавленням волі. В тому числі 987 осіб – звільнені від відбування покарання з випробувальним терміном, 29 – засуджені до покарання у виді громадських робіт.

Офіцери пробації готують досудові доповіді щодо неповнолітніх, котрі вчинили злочин. Вони дають характеристику цій особі, описують, як їх сприймають сусіди, родичі, а також надають рекомендацію щодо обрання для неї запобіжного заходу. По всій Україні було подано більше 20 тис таких доповідей. І майже 87% судових рішень співпали з пропозиціями офіцерів пробації.

Який відсоток осіб, котрі пройшли пробацію, повторно вчинили злочин?

У минулому році на обліку підрозділів пробації перебувало 68,8 тис осіб. Вчинили повторне кримінальне правопорушення після проходження пробації 1542 особи (1,44%).

З початку цього року пробацію пройшли 145 тис 700 осіб, з них 78% – засуджені, які звільнені від відбування покарання з випробуванням. Така санкція Кримінального кодексу застосовується щодо осіб, які вчинили злочин невеликої або середньої тяжкості, або тяжкий злочин, санкція якої не перевищує п’яти років позбавлення волі.

До обов’язків, покладених на звільнену від покарання з випробуванням особу, тепер покладено: отримання загальної середньої освіти, працевлаштування або перебування на обліку в центрі зайнятості, проходження пробаційної програми, лікування від алко- та наркозалежності, обмеження відвідування певних закладів тощо.

В майбутньому плануємо залучати працівників пробації до підготовки осіб до виходу з місць позбавлення волі.

«Бюджетне фінансування покриває лише половину наших потреб»

Проблема з недофінансуванням завжди була основною для пенітенціарної системи. Це породжує відтік кадрів, корупцію, погані умови утримання засуджених тощо. Наскільки система недофінансована цього року?

Цього року фінансування пенітенціарної системи становить 6,8 млрд грн. Це майже в два рази більше, ніж минулого. Щоправда, оскільки збільшилась зарплата працівників системи, вартість комунальних послуг, бюджетне фінансування покриває лише половину наших потреб.

Якщо запит на харчування задоволено повністю, то на сплату послуг з електроенергії, водо- і газопостачання виділено лише 64% коштів. Звідки мені взяти решту?! Я ж не можу з власної кишені доплачувати. Ми подавали відповідний запит в Міністерство фінансів. У відповідь почули: так у всіх.

На капітальний ремонт будівель не виділено жодної копійки. На переобладнання медичної сфери – також.

До прикладу, минулого року на медицину було виділено близько 56 млн грн. Разом з тим, фонд ООН закупив ліків для хворих на туберкульоз, СНІД у закладах відбування покарань на 22 млн грн. Вдумайтесь: майже половину коштів виділив іноземний фонд! Утримання підозрюваних, ув’язнених в належних умовах, їх лікування – це все ж таки відповідальність держави.

Ми постійно комунікуємо з міжнародними донорами. Щокварталу збираємо донорську конференцію, звітуємо про те, що зробили і визначаємо інші проблеми, котрі потребують фінансування. Минулого року Міжнародний комітет Червоного Хреста профінансував десять наших проектів. Зокрема, відкриття аптек в слідчих ізоляторах, ремонт лазень, даху в Київському СІЗО.

Яку суму витратив на це Червоний Хрест?

Минулого року фінансування становило близько $200 тис. На цей рік – близько $500 тис.

Співпрацюємо також з USAID, глобальним фондом ООН та іншими міжнародними організаціями. Це не означає, що я ходжу з протягнутою рукою. Ні. Але й жодної допомоги не цураюся.

Минулого року на харчування одного ув’язненого в день в Україні припадало всього 3,2 грн. Чи збільшилась ця цифра цього року?

Цього року на харчування виділено 481 млн грн. На одного ув’язненого припадає 23,12 грн. на день.

Норми харчування осіб, яких дотримуються в установах виконання покарань, слідчих ізоляторах, приймальниках Міноборони, СБУ, Нацполіції не переглядалися з 1992 року. Минулого року ми подали нові норми на погодження. В цьому процесі задіяні різні міністерства і відомства, тож він не швидкий. Кінцевий варіант повинен затвердити Кабмін.

В новому проекті норм харчування враховано особливості харчування окремих категорій ув’язнених: інвалідів, осіб, котрі хворіють діабетом, туберкульозом, потребують особливої дієти, працюють на важких роботах. Зокрема, в раціон засуджених плануємо додати молоко, яйця, сухофрукти, м’ясні та рибні напівфабрикати, кондитерські вироби, кавові напої, замінити пшеничний хліб та борошно другого сорту на перший тощо.

Згідно з наданою вами статистикою, кількість хворих на туберкульоз скоротилася за два роки на майже 400 осіб. Хворих на ВІЛ/СНІД за один рік також стало менше на 400 осіб, хоча у порівнянні з 2016 роком їх кількість зросла на майже півсотню.

Впродовж останніх років спостерігається позитивна динаміка щодо лікування хворих на ВІЛ/СНІД, туберкульоз загалом по Україні. А в закладах тимчасового утримання та відбування покарань ситуація ще краща, оскільки хворі перебувають під постійним контролем. Їм не треба йти до лікаря, самостійно слідкувати за прийомом ліків. Вони отримують медикаменти від наших працівників. Лише за рахунок локальності утримання хворих динаміка щодо їхнього лікування по системі краща, ніж загалом по країні.

Хворі на туберкульоз утримуються окремо від інших підозрюваних, засуджених?

Так. Більш того, в системі працює вісім лікарень, котрі спеціалізуються на їх лікуванні.

У другому півріччі цього року плануємо почали лікування хворих на гепатит С за рахунок співпраці з міжнародними партнерами.

Дискусія щодо реформи системи охорони здоров’я пенітенціарної системи між Мін’юстом і МОЗом досі не вирішена. У березні минулого року Уповноважена Верховної Ради з прав людини Валерія Лутковська та генпрокурор Юрій Луценко звернулися до прем’єр-міністра Володимира Гройсмана з проханням про передачу функції надання медичної допомоги хворим в установах Державної кримінально-виконавчої служби МОЗу.

Основна місія – надавати якісну медичну допомогу людям, котрі перебувають в цих закладах. А не просто змінити вивіску. До речі, серед 47 країн-членів Ради Європи лише сім передали медицину із пенітенціарної системи в МОЗ.

У вересні минулого року було створено «Центр охорони здоров’я» при Державній кримінально-виконавчій службі, якому підпорядковуватимуться медичні працівники СІЗО, колоній, для зменшення корупції та зловживань. До цього вони були підлеглими керівників місць несвободи.

Важливо було забезпечити лікарям незалежність від керівників колоній. Тому що існував дуже великий ризик зрощування інтересів, що призводило до зловживань, порушення прав засуджених.

До кінця червня ми плануємо завершити цей процес. Керівник установи не впливатиме ні на преміювання медичного персоналу, ні на кар’єрний ріст. Лікарі напряму підпорядковуватимуться «Центру охорони здоров’я», що входить в систему Мін’юсту.

Іншим завданням для нас було демілітаризувати медицину в закладах утримування засуджених. Наявність погонів точно не впливає на якість надання медичної допомоги. А лише призводили в окремих випадках до покривання злочинів всередині системи.

Так, але ці люди могли працювати в системі десятки років. І формальне виведення їх з-під контролю керівника установи не гарантує їх фактичну незалежність.

Подібні факти ми перевіряємо, відсіюємо тих, хто не належно виконував свої обов’язки. Більш того, важливо, щоб лікарі мали підтверджену кваліфікацію. Під час подібної перевірки виявилось, що лише половина з усіх медичних кадрів в системі мають відповідний рівень підготовки. З тими, хто не зможе пройти кваліфікацію, будемо прощатися.

Скільки коштів виділено на медичну допомогу для одного засудженого?

Минулого року було виділено 56 млн грн на медичне забезпечення засуджених та наших працівників. Тобто, якщо зважати, що в системі 27 тисяч осіб персоналу та 57 тисяч осіб, які утримуються в установах виконання покарань та слідчих ізоляторах, то виходить, - одна гривня 83 копійки на день.

Якби не міжнародні партнери, ситуація з лікуванням засуджених була би жахливою. Зокрема, минулого року для покращення надання медичної допомоги особам, взятим під варту, Мін’юст залучив 28 млн 600 тис грн. донорів та партнерів, що становить 55% від видатків з держбюджету.

Близько 70% медичного обладнання – 60-80-их років випуску. Кошти на їх оновлення не виділялися з бюджету останні шість років.

90% приміщень закладів охорони здоров’я потребують капітального ремонту. Не вистачає рентгенодіагностичного обладнання, електрокардіографів, апаратів ультразвукової діагностики, стоматологічного устаткування тощо.

Погані умови утримання, неналежне харчування чи ненадання медичної допомоги затриманим та ув’язненим призводить до великої кількості позовів до Європейського суду з прав людини. На сьогодні сума компенсації за такі порушення становить 1 млн 190 тис 642 євро. Краще би ці кошти витратити на покращення умов утримання.

Я погоджуюсь. Так чи інакше нас (Україну – LB.ua) змусять збудувати нові СІЗО, колонії. Краще один раз на це потратити кошти, ніж сплачувати величезні суми компенсацій за порушення прав ув’язнених.

Я, до речі, про це говорив з Данилюком після однієї з нарад Кабміну (інтерв’ю було записане до відставки міністра фінансів – LB.ua). На мої аргументи він не відреагував. Просто розвернувся і пішов. А окремі його заступники взагалі вважають це проблемою Мін’юсту. З цим я категорично незгоден. Це проблема держави. І поки не зміниться підхід до її вирішення, ситуація не зміниться.

«Цього року визначили 25 установ, котрі підлягають оптимізації»

Минулого року йшлося про оптимізацію пенітенціарної системи, зокрема, консервацію двадцяти колоній, котрі не використовуються або перебувають в аварійному стані.

Цей процес продовжується і цьогоріч. В процесі оптимізації немає лінійних рішень. До кожної ситуації підходимо окремо.

В Україні перезавантажені слідчі ізолятори і недозавантажені установи утримання засуджених. До прикладу, у деяких колоніях утримається 35 осіб, тоді як планове наповнення – 500-800. Цю установу обслуговують 135 працівників, а ще сплачуємо рахунки за освітлення, опалення, водопостачання. Нагадує обслуговування в 5-зірковому готелі, чи не так?

Ми дійшли висновку, що у випадку менше половини наповнення, збиткового виробництва чи поганих умови утримання, колонії підлягають перепрофілюванню, консервації чи припиненню діяльності.

До прикладу, якщо установа має хороші умови утримання, але в ній перебуває небагато ув’язнених, ми переводимо туди засуджених з інших колоній. В результаті таких рішень минулого року ми оптимізували 13 установ і зекономили 107 млн державних коштів. У всіх закладах системи минулого року замінили лампи освітлення на енергозберігаючі. Згідно з підрахунками, в рік економимо сім мільйонів гривень.

Цього року визначили 25 установ, котрі підлягають оптимізації. Керівники окремих із них подали пропозиції, як покращити умови утримання ув’язнених, зменшити витрати. Дві колонії сьогодні перебувають у процесі передачі Міністерству оборони. Окремі приміщення пропонуємо місцевій владі.

В кожній з установ, котрі підлягають оптимізації, залишаємо штат – близько 20-25 осіб, котрі охороняють їх, підтримують життєдіяльність.

На початку минулого року Мін’юст анонсував початок збору проектних пропозицій щодо будівництва нових слідчих ізоляторів у Києві та Львові в рамках реалізації державно-приватного партнерства. Тобто інвестору пропонують віддати земельну ділянку в місті, натомість він повинен збудувати нову колонію. Хтось погодився на такі умови?

Так, ми запропонували інвесторам два СІЗО – у Львові та Києві. Хоча готові по всіх ізоляторах запустити подібні проекти. Зрозуміло, що інвестору цікаво отримати прибуток від подібного проекту.

Станом на сьогодні надійшла пропозиція щодо ізолятора у Львові. Щодо столиці було проведено чимало зустрічей, перемовин та підрахунків. Наразі інвестори не бачать співмірності між витратами і доходами, отриманими в результаті побудови нового СІЗО та реалізацією власного проектного плану на місці старого. Разом з тим, зауважу, що перемовини досі тривають. Як тільки буде досягнуто домовленості, зможемо публічно про це повідомити.

Діалоги з інвесторами ведемо і щодо СІЗО в Одесі, і в Дніпрі. Основним визначальним фактором для бізнесменів є, безумовно, розташування земельної ділянки, котру ми пропонуємо їм за побудову нового СІЗО.

Звідки інвестор, який погодився збудувати СІЗО у Львові?

Юридична особа зареєстрована в Швейцарії. Та до її складу входять як іноземні громадяни, так і колишні громадяни Радянського Союзу.

Проект щодо Львова погоджений спецкомісією Мін’юсту. Далі – повинен отримати позитивну оцінку в Міністерстві економічного розвитку, Міністерстві фінансів та міській раді Львова.

Чому ви все ж таки вирішили запровадити державно-приватне партнерство для побудови СІЗО, а не залучати кошти міжнародних інвесторів для цього?

Побудова нового СІЗО обійдеться в близько $30 млн. Глобальний фонд ООН виділив 22 млн грн на ліки, як я раніше зауважував. Це навіть не один мільйон доларів. Хто просто так виділить значні кошти для побудови СІЗО?

«Політичного підтексту у моїй роботі немає»

І на останок – кілька запитання щодо вашої біографії. Ви працювали економістом, потім працівником банку. Не мали відношення навіть до юриспруденції. Що спонукало перейти на роботу в Мінюст? Як давно знайомі з Павлом Петренком?

З Павлом Петренком познайомився у 2000 році. Він працював тоді керівником юридичного департаменту в «Ощадбанку». А я в той час очолював клієнтську службу в Державному експортно-імпортному банку («Укрексімбанк» – LB.ua).

Ми тоді практично не спілкувалися. Тож для мене пропозиція перейти в Мін’юст була неочікуваною. Відверто кажучи, перші кілька місяців я автоматично писав не Мін’юст, а Мінфін (посміхається – LB.ua).

Я пропрацював в банківській сфері близько 20 років. Це була моя зона комфорту. А тут під’їхав соціальний ліфт, відкрилися двері і Павло Дмитрович запросив зайти. Я погодився.

Ви маєте відношення до «Народного фронту»?

Ні. Політичного підтексту у моїй роботі немає.

Плануєте увійти до складу цієї або іншої партії? Вибори – не за горами.

Такої пропозиції наразі не отримував. Хоча відкритий до нових викликів у житті.

 

Автор: Вікторія МатолаLB.ua

Источник: АНТИКОР

Leave a comment

Make sure you enter the (*) required information where indicated. HTML code is not allowed.

Banner 468 x 60 px